|
Земля,
що створила майстра
Художнє
життя Криму досить активне і насичене. Але за низкою регулярно змінюваних
виставок, що буяють пейзажами і натюрмортами, ми не зауважуємо,
як зникають з експозиційних залів тематична картина і портрет, а
провідним жанром графічних відділів стає акварель. Тим уважніше
ми повинні ставитися до майстрів, котрі прагнуть повернути "колишню
славу" гравюрі, за своїми творчими можливостями прирівнюваної
колись до малярства.
Ярослав Миськів - художник, у чиїй творчості парадоксальним чином
переллелися риси не тільки різних художніх шкіл, але й географічно
та історично різних культур: народився на Тернопільщині, вчився
у Львові, а джерелом творчих осяянь і досягнень для нього став Крим.
...Життя часом обдаровує нас зустрічами, на перший погляд, випадковими,
але визначальними для подальшого перебігу подій. Миськів і сьогодні
з вдячністю згадує Р.Василика нині - професора, завідувача кафедри
сакрального мистецтва Львівської академії мистецтв, та Д.Довбошинського,
викладача живопису тодішнього Львівського інституту прикладного
та декоративного мистецтва, заслуженого художника України. Це в
них на лекціях художник-початківець, вперше побачивши друкарський
верстат, осягав таємниці офортної майстерності. У Севастополі молодого
графіка підтримав художник Г.Брусенцов, мабуть, єдиний, хто на тлі
обов'язкових у той час патріотично-виробничих тем зміг визначити
філософсько-споглядальну спрямованість його творчості, а висока
оцінка творів класиком кримського мистецтва Д.Бісті беззастережно
поставила Миськіва в ряд провідних майстрів кримської графіки.
Творча еволюція Миськіва була визначеною: завжди органічно засвоював
і розвивав лише те, що відповідало його моральним принципам і внутрішній
потребі. Закріпившись у власних позиціях, він ніколи не кидався
у вир суперечливих течій, експериментуючи, мабуть, лише у вирішенні
технічних завдань. Акватинта, меццо-тинто, суха голка... оволодіння
цими прийомами необхідне Миськіву, щоб систематизувати, зібрати
воєдино свої враження, погляди, що, постійно стикаючись, взаємодіючи,
видозмінюються від юності - до зрілості, від закоханості в натуру
- до ширшого пізнання світу. Однак глядача, як правило, мало хвилює,
як зроблений твір, він частіше задається питанням, чому художнику
захотілося зобразити те чи інше явище, що супроводжувало його у
втіленні задуму.
...Древній Херсонес - перша любов і перша кримська тема Миськіва,
вона переслідує і не відпускає його от уже два десятиліття. Мармуровий
торс жіночої фігури, що "відвернулася" від глядача, набуває
раптом м'якості живої плоті; голова античної статуї, що лежить на
березі моря в оточенні таких же древніх мушель, - контрастні маси
світла і тіні, чітка конструктивна пластика об'ємів спочатку приголомшують
змішаним почуттям конкретного й ірреального, але поступово підводять
до головного - це наше минуле і, на жаль, сьогодення... Витончена
простота і зовнішня невигадливість офортів Миськіва - оманливі.
У цій техніці, як ні в якій іншій, виявляється характер художника,
здатного за довгим процесом народження гравюри не розплескати враження
свіжості, не втратити нитки задуму. Весь шлях - від перших нанесених
штихелем, голкою штрихів і ліній до тремтливо очікуваного відбитка
- автор проходить сам, без допомоги друкаря.
У пейзажах Миськіва панує тиша. Око і рука фіксують мости й акведуки,
човни на березі, архітектурні будівлі, але, безлюдні і трохи відсторонені,
вони виходять за рамки повсякденності, змушуючи нас відчути не тільки
настрій автора, але й самим захопитися навколишнім світом і засмутитися
від минущої краси його предметного прояву. Очевидний "діалог"
між художником і матеріалом довірливий і гармонійний, він можливий
лише при поважному ставленні до аркуша, інструмента, верстата. Тема
підказує вибір техніки, іноді чистої, іноді змішаної, а вона, часом
непередбачувана, дає змогу художнику імпровізувати і, тактовно приборкана,
допомагає до кінця виразити задумане. От чому в творах Миськіва
відчуваєш вогкість пізньої осені і прозорість ясного дня, чуєш скрип
старих дерев І шерех сухого листя, але, при усій відчутній правдоподібності,
чомусь не залишає почуття проникнення в якусь заповітну таємницю,
і, здивувавшись, починаєш розуміти, що це відчуття викликане особливою
властивістю офортного аркуша, оксамитово-мерехтлива поверхня якого
мальовничо моделює і "ліпить" світло-повітряне середовище,
а різноманіття штрихів, то густо суцільних, то стрімких, то легких
і ніжних, як стародавнє мереживо, народжує все нові і нові відтінки
образного звучання.
Миськів - небагатослівний у житті, як і небагатослівний у творчості.
Його глядач, захоплений чарівною мовою метафор і символів, сам вибудовує
сюжетну канву, відкриваючи для себе прості і вічні істини. Життя
різноманітне, воно щедро дає матеріал, але є теми, непорушність
яких очевидна, а глибина - невичерпна. Жінка... то портретно-пізнавана,
то піднесена до ідеалу, приваблива у своїй цнотливій оголеності
і шанована в класичному образі Богоматері, - мотиви, що обігруються
Миськівим у різних ракурсах, різних техніках і щораз - із захватом
відкриття.
Нерозривний зв'язок людини з усім, що її оточує, - основний лейтмотив
монотипій Миськіва. Ця техніка особливо приваблива для Миськіва
останніх років, адже вона дає простір для безпосереднього і миттєвого
втілення враження, несе тепло і слід вільного руху руки. Реальність
видима й уявна, натура - як поштовх, привід, але жодною мірою не
другорядний, тому що тільки співпереживаючи з нею можна вести настільки
насичену і відверту розмову, яка дає право інтерпретувати реальність,
творити її заново, по-своєму. Квіти, море, міста, виткані з лінійних
ритмів, об'ємів, колірних плям, як міражі, змінюють свої обриси,
перетворюючись то в епічні, то в камерні поетичні видіння, викликаючи
різні асоціації - суму й замилування, зосередженого роздуму, а забарвлені
теплим золотавим колоритом - дають відчуття чистоти і духовної наповненості.
Творчість заслуженого художника Криму, севастопольського графіка
Ярослава Миськіва багато в чому визначає рівень і характер сучасного
кримського мистецтва. Одухотворена власним баченням і думкою, вільна
від "модних" віянь і впливів, вона завжди знаходить свого
глядача, такого ж мислячого і небайдужого.
Лейля Таїрова,
мистецький критик
журнал " Образотворче мистецтво "
№ 2, 2003 р. стор. 78 - 79.
      
|
